НАТАЛИНСЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», на підставі абзацу першого пункту 71 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до постанови Центральної Виборчої Комісії від 08 серпня 2020 року № 160 «Про перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2020 року», у порядку визначеному Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17 листопада 2020 року № 1009-IX, з визнанням повноважень депутатів сільської ради на першій сесії Наталинської сільської ради VIII скликання 03 грудня 2020 року було утворено Наталинську територіальну громаду з адміністративним центром у селі Наталине, загальною площею 502,5 км2, з населенням 11 461 особа, у складі 27 сіл та 3 селищ: села Наталине, Улянівка, Попівка, Вільне, Маховик, Роздолля, Ясна Поляна, Кобзівка, Кобзівка Друга, Новопавлівка, Одрадівка, Шкаврове, Володимирівка, Варварівка, Копанки, Лукашівка, Олександрівка, Мартинівка, Вільховий Ріг, Вознесенське, Гадяч, Добренька, Кам'янка, Петрівка, Лип'янка, Соснівка, Березівка, селища Дружба, Садове та Балки.

 

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ЦЕНТР НАТАЛИНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Село Наталине засноване у 1777 році на території зимівника козака Війська Запорізького Педаша. У 1722 році зимівник перейшов у володіння наказного полковника Петра Корецького. Місцевість, в основному, була вкрита густим лісом, який називався «толщею». Недалеко від теперішнього мосту через річку Берестову на «Муравському шляху» був «Татарський перелаз» - «Яновський брід». У лісі було споруджено земельне укріплення для спостереження за рухом татар. Ця частина лісу і зараз подекуди зветься «Крисовою».
У 1732 році Височайшим указом за сумлінне проведення слідства про зловживання в Слобідських полках князю Шаховському Олексію Івановичу були подаровані землі зліва від Муравського шляху в напрямку на Харків.
Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році було створено Азовську губернію, генерал-губернатором якої було призначено графа Черткова Василя Олексійовича. У 1776 році Василь Олексійович зі свою родиною переїхав до Бєльовської фортеці - адміністративного центру губернії. З призначенням граф отримав у власність 16 тисяч десятин землі. Частину земель - 3650 десятин на лівому березі річки Берестової, справа від Муравського шляху у напрямку Харкова, які раніше належали Петру Корецькому, граф подарував дружині. І вже у 1777 році Наталія Дмитрівна Черткова (Семічова) заснувала поселення на своїх землях і дала йому своє ім’я. У 1778 році було створено Наталинський повіт у складі Азовської губернії. Центром повіту стало містечко Наталинськ.

Фрагмент мапи Азовської губернії (складена у 1779 році)
Наталинський повіт у складі Азовської губернії

 

З 1781 року Наталинський повіт знову було перейменовано у Катерининську провінцію, центром якої стало місто Костянтиноград.
Із приїздом імператриці Катерини ІІ у 1787 році граф Чертков отримав подяку за заслуги і Саратовську губернію в управління, але внаслідок інтриг графа Потьомкіна Харківське намісництво і свої землі сім’я Черткових залишила і переїхала у Воронеж.
У 1799-1801 роках у селі Наталине мешкало 170 чоловіків і 140 жінок. Наприкінці ХVІІІ століття село Наталине перейшло у власність Шаховських, але ще довгий час у назві об’єднаного поселення використовувалися обидві назви: Наталине і Шаховка. Незабаром Шаховські продали землі двом іншим панам: ліву сторону села – Безику, а праву – Нечаєву. Нечаєв свого часу одну вуличку продав пану Кучаєву - зараз це вулиця Красноармійська. Дуже рідко, але ще можна почути, як старожили називають її «Кучанка». У Безика була «економія», яка знаходилася на місці теперішнього парку. Там були розбиті грядки і вирощувалася городина: цибуля, картопля, морква, горох, квасоля, буряк. Селянам, які обробляли землю, платили від 10 до 20 копійок. А сам Безик проживав у Німеччині і приїжджав у село лише на великі свята. Для нього стелили килими біля церкви, збирався увесь бідний люд, а він роздавав їм по копійці.            

Мапа. Села Костянтиноградського повіту на мапі 1869 року

 

Дерев'яна Троїцька церква з прибудованою дерев'яною дзвіницею в селі Наталине була побудована в 1794 році на кошти князів Шаховських.             
У 1890 році на 33 десятинах землі, окрім дерев'яного храму, розташовувалися будинок із садибою для священика і церковна школа. Службу в церкві несли священик Дмитро Максимович Лісовський, псаломщики Василь Степанович Токаревський і Петро Олександрович Клепачевський.
У 1902 році на тій же земельній ділянці поруч із храмом розташувалися церковні сторожка і бібліотека, школа грамоти та жіноча церковнопарафіяльна школа, два будинки для квартир священика і псаломщиків. Службу в церкві несли священик Дмитро Максимович Лісовський, дяк Мелигон Миколайович Якубовський, псаломщики Михайло Петрович Смирницький, Йосип Карпович Хрисалов. Церковний староста – селянин Микита Петрович Сенченко. Прихід складався з 1531 чоловіків і 1515 жінок. У церковному приході обліковувалися села Наталине (Шахівка), Ульянівка, Лугова, Добренька, Ново-Павлівка, Ново-Миколаївка.
У 1912 році на тій же земельній ділянці поруч із храмом розташовувалися однокласна церковно-приходська школа, два будинки: з 5-кімнатною квартирою для священика і 2-кімнатної квартирою для псаломщика. Службу в церкві несли священик Косма Іванович Жуменко, дяк Василь Леонтійович Кривенко. Церковний староста - селянин Микола Федорович Міщенко. Прихід складався з 53 міщан і 3363 селян.
У Нечаєва був пивний завод, який розташовувався на території нинішнього ДРП. Обслуговували його селяни, які працювали з ранку до пізнього вечора, а отримували за свою працю копійки. Але пивзавод працював і був відомий навіть за межами Костянтиноградського повіту Полтавської губернії.
Керуючим поміщицького будинку Безека в селі Наталине був жорстокий Матісон, який накладав величезні штрафи за використання лісу і луків як пасовищ. Проти цих утисків виступали селяни, висловлюючи своє невдоволення діями керуючого. На що керуючий із допомогою поліції схопив Верещагу - ватажка селянських виступів і відправив його в містечко Карлівку, де того побили палицями.
У 1905 році жителі села Наталине активно включилися в революційні дії, вимагаючи від поміщика землі. Безик протестував, на що селяни відповідали підпалом стіжків сіна, хліба. Селяни Скрипник Пилип Васильович, Пашко Іван підпалили сараї «економії».
В 1900 році в селі Наталине було побудовано земську школу, у пана Нечаєва - стара школа правий корпус. У лівому корпусі старої школи була сільська управа. Поряд із нею з другої половини XIX століття існувала і церковно-приходська, яка знаходилася на території теперішнього парку. В церковно-приходській школі на три класи був один учитель. Учнів було 30 чоловік. Дисципліни вивчалися такі: російська мова, слов’янська мова, арифметика і граматика. Зарплатня учителя становила від 15 до 25 карбованців на місяць. Утримання вчителів, закупка книг та наукових посібників, ремонт приміщення проводилися за рахунок церковного приходу. Після 3 класу проводилися екзамени з усіх навчальних дисциплін. На екзаменах були присутні священик і вчитель. Навчання відбувалося з релігійним нахилом. Закон Божий читав отець Кузьма. Всі три класи розміщувалися в одній кімнаті. Вчителями в церковноприходській школі працювали Н.Невструєв, І.Курецький, Р.Курдюмова. Остання закінчила Полтавське єпархіальне вчительське училище, одержала звання вчительки і працювала в Наталинській церковноприходській школі 3 роки. Приміщення земської школи в Наталиному зберігалося до 2005 року. Школа теж мала 3 класи. Програма майже не відрізнялася від церковно-приходської. Учнів нараховувалося до 30 чоловік. У школі працювало 2 вчителя. Школа знаходилася на утриманні земства.
Земство купувало підручники, проводило ремонт будівлі і виплачувало зарплатню вчителям. До революції вчителями школи були В.Котлик, Р.Курдюмова, яка перейшла в земську школу з церковноприходської. Зарплатня вчителя становила 30 карбованців на місяць. До школи ходили діти заможних селян, а решта не вчилася, бо не вистачало коштів на навчання. Після встановлення радянської влади в селі Наталине на базі земської школи було організовано початкову школу з трьома класами.
В січні 1918 року заступником начальника міліції Костянтиноградського повіту було призначено жителя села Наталине Аврама Селіверстовича Захожая. Селяни поділили поміщицьке багатство. Навесні хотіли ділити землю. Але в квітні 1918 року прийшли німецькі війська та загони гетьмана. У свої оселі повернулися й поміщики. Вони знущалися над селянами, вимагали повернути їхні речі. Зачепилівський поміщик Зінов'єв організував загін і дав йому назву «гайдамаки». Цей загін діяв у Костянтиноградському повіті. У травні 1918 року Зінов'єв особисто прибув в село Наталине. Зібрав усіх чоловіків і примушував їх здати зброю. На село Наталине була накладена грошова контрибуція. Зінов'єв заборонив топити і світити, поки не виплатять контрибуцію. Проти гайдамаків створювалися загони із селян і бідняків. Одним із таких загонів був загін Козиря. У ньому були і жителі села Наталине: Григорій Карпович Штеменко, Петро Павлович Бондаренко, Іван Васильович Юрченко, який говорив своєму синові: «Йди, синку, бий все те, що зветься поміщиком, а то це панство випило у нас чимало крові». Після встановлення радянської влади у колишньому панському будинку було відкрито клуб, або, як тоді називали, сільбуд.
Постановою 3 сесії ВУЦВК від 15 жовтня 1922 року «Про адміністративно-територіальний поділ УРСР» було створено Наталинську сільську раду.
У перші роки радянської влади головою Наталинської сільської ради був Борис Кузьмич Кодоцький.
У 1941 році до складу Наталинської сільської ради входили села Наталине і Ульянівка, селище Ленінське.
До війни в Наталині були організовані дві артілі: «Перше травня» і «Червоний хлібороб». На фоні району ці колгоспи працювали гірше, ніж інші, але вони боролися з труднощами і намагалися виконувати державні завдання з продажу сільськогосподарських продуктів. У 1930 році була організована Красноградська МТС, яка обслуговувала і сусідні райони: Зачепилівський, Карлівський, Нововодолазький. Вже у 1931 році на полях з'явилися трактори ХТЗ, СТЗ, Універсал - 1 і 2, ЧТЗ-60, а потім і перші комбайни. Коли з`явилися колгоспи, МТС обслуговувала лише Красноградський район, де було 92 колгоспи. У 1939 році в Наталине було збудовано новий магазин, відремонтовано і перебудовано клуб на 300 місць.   
У Другій Світовій війні брало участь 236 мешканців села, на фронтах загинуло 94 чоловіка, 148 мешканців села було нагороджено орденами і медалями за героїзм і мужність, проявлені в боях. 

Мапа. Села Красноградського району, що входять до складу сучасної Наталинської сільської  ради на мапі 1941 року Генерального штабу Червоної армії (друге видання 1942 року)   

 

Фрагмент німецької топографічної карти, скомпільованої на основі планіметричних матеріалів повітряних фотографічних зйомок 1943 року

 

У 1958 році для покращення використання техніки МТС була реорганізована в РТС, а згодом - в «Сільгосптехніку». В Красноградському районі на цей час було 159 тракторів і 53 комбайни.  
Із квітня 1962 року населені пункти Наталинської сільської ради увійшли до IХ-ї зони перспективного господарства Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області.  

Фрагмент схеми районного планування Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області 1964 року. IХ-а  перспективна зона

 

У 1962 році в селі Наталине було виділено землю для будівництва нових майстерень РТС, де по периметру території висаджено тополі. В 1967 році побудована станція технічного обслуговування вантажних автомобілів.   
1 квітня 1965 року Постановою Харківського раднаргоспу № 40 від 9 лютого 1965 року було створено Красноградську контору експлуатаційного буріння тресту «Харбурнафтогаз», база якої з жовтня 1965 по 1977 роки знаходилася на території села Наталине.  
В 1965 році підприємство розробляло Кегичівське родовище і планувало пройти 19600 метрів проходки та здати за планом 7 свердловин; було пройдено 23125 метрів проходки, пробурено 7 свердловин, працювало 3 бригади.
В 1966 році підприємство розробляло Перещепенське родовище, там були задіяні 5 бригад, пройдено 29012 метрів проходки, здали в план 8 свердловин. В 1967 році підприємство розробляло Соснівське родовище. Було пройдено 23771 метрів проходки, працювало 5 бригад, освоєно 7 свердловин.
У 1967 році, при поновленні адміністративного районування, Попівська і Наталинська сільські ради були об'єднані в одну Наталинську сільську раду у складі наступних сіл: Наталине, Попівка, Ульянівка, Маховик і селище Ленінське, з адміністративним центром у селі Наталине.
Протягом 1968 - 1975 років підприємством Красноградська КЕБ тресту «Харбурнафтогаз» були освоєні Західно-Жовтневе, Пролетарське, Голубівське, Єфремівське, Західно-Хрестищенське, Верхньо-Ланнівське, Кегичівське родовища. В 1975 році на Західно-Хрестищенському родовищі працювало 15 бригад, освоено 54628 метрів проходки, пробурено 14 свердловин. Для покращення побуту робітників  підприємство побудувало дошкільний заклад на 280 місць, шість 16-квартирних та два 8-квартирних будинки в селі Наталине, облаштувало вулицю Нафтовиків. Великий житловий фонд робітників  підприємства бурових робіт  було розміщено у місті Краснограді, тут же здійснювалося будівництво інженерного комплексу, трьох гуртожитків.
У 1976 році працівники ВБР досягли виконання всіх технікоекономічних показників. План по проходці 8 місяців було виконано достроково, пробурено позапланово більш ніж 1000 метрів, здали в експлуатацію 17 газових свердловин. Продуктивність праці виросла на 103,5%. Прибуток склав 170 тисяч карбованців. Із кожним роком збільшувалася кількість бурових бригад, збільшується об`єм робіт. Усього робітників по ВБР – 1161, ІТР – 908, бурових бригад – 15, службовців – 55. У 2006 році було відкрито Кобзівське газородовище. ХВБР виконувало роботи не тільки в Красноградському, а й в інших районах та областях України. Це підприємство є провідним на території Наталинської сільської ради. Завдяки ХВБР змінювалася інфраструктура села, покращувалося життя людей.   
1 жовтня 1965 року на території села Наталине була розташовано базу «Красноградської контори експлуатаційного буріння тресту «Харбурнафтогаз». У 1974 році підприємство було перейменовано в Красноградську автотранспортну контору Хрестищенського ВБР виробничого об`єднання Укргазпром, а в 1999 році перейменовано в КВТТ і СТ бурового управління Укрбургаз Дочірньої компанії «Укргазвидобування» національної акціонерної  компанії «Нафтогаз України».     
У 80-х роках ХХ століття у селі Наталине у 958 домоволодіннях проживало 3117 осіб, працював Будинок культури, бібліотека з фондом 13 тисяч книг, лікарська дільниця, дев’ять магазинів.
У 2000 році під час реформування КСП «Перше травня» на території села Наталине було засноване ПСП «Овочева фабрика», директором якої був призначений Михайло Рубан.


СТАРОСТИНСЬКІ ОКРУГИ

 

ВОЛОДИМИРІВСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ

Село Володимирівка засноване у 1756 році переселенцями з Правобережної України як «охочі хутори».

Мапа. Села Костянтиноградського повіту на мапі Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1869 року

   

У 1924 році, в рік смерті Володимира Ілліча Леніна, частина хуторів були названі на його честь – Володимирівкою. У 1925 році інша частина хуторів була названа Тарасівкою, на честь поета Тараса Григоровича Шевченка.
У роки Другої Світової війни на захист Батьківщини з села пішло 109 осіб. З них 64 воїна полягли смертю хоробрих, 44 мешканця села за мужність і відвагу в боротьбі з ворогом були нагороджені бойовими орденами і медалями. Після війни в селі розмістилася 3-я комплексна бригада колгоспу «Прогрес».

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1941 року Генерального штабу Червоної армії (друге видання 1942 року)

 

У квітні 1962 року під час «хрущовської реформи» населені пункти Ново-Михайлівської сільської ради увійшли у VIII-у та II-у зони перспективних господарств Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області, з центром у Ново-Павлівці. У цьому ж році села Володимирівка і Тарасівка злилися в одне село, назва Володимирівка збереглося, а Тарасівка, без будь-якого рішення, зникло з усіх офіційних джерел.

 

Фрагмент схеми районного планування Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області 1964 року. VIII-а  та  II-а  перспективні зони

 

У 1967 році село Володимирівка стало центром однойменної сільської ради. У 1973 - 1974 роках було побудовано молочний комплекс на 600 корів. У 80-х роках ХХ століття у селі Володимирівка в 170 дворах проживало 512 осіб, розташовувався клуб із залом на 300 місць, бібліотека з фондом 7 тисяч томів. У 8-річній школі 13 учителів навчали 183 школярів, працювали постійні цілодобові дитячі ясла, медичний пункт, майстерня райбуткомбінату, три магазини.
Село Варварівка засновано у першій половині XVIII століття сімейними козаками Полтавського полку.
Село Копанки засновано як «Лукашов хутір» у середині XVIII століття і заселене у другій половині XVIII століття сербами і православними представниками інших народностей Балканського півострова. Свою назву село отримало за типом житла, яке влаштовувалося переселенцями у ґрунті через відсутність достатньої кількості лісу і навичок у будівництві мазанок.
Село Лукашівка засновано в середині XVIII століття гусарами сербської роти. Назву село отримало по імені командира роти.
Село Олександрівка засновано в першій половині XVIII століття сімейними козаками Полтавського полку.
Селище Садове засновано в травні 1931 року як Садорозсадник на землях, що раніше належали поміщику Ірхіну.
Село Ново-Михайлівка - центр однойменної сільської ради до 1964 року, яке було засновано в першій половині XVIII століття сімейними козаками Полтавського полку, найбільший населений пункт у період із 1799 по 1801 роки на території сучасної Володимирівського старостинського округу, де проживало 160 чоловіків у віці від 17 років, було списано з реєстру населених пунктів у 1984 році з причини нечисленності населення.

 

КОБЗІВСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ

Село Кобзівка засноване як «зимівники» козаками Запорізької Січі. З 1734 року територія сучасного села Кобзівка входила до складу земель Самарської паланки, а з 1768 року - Орельської паланки Запорізької Січі. У 1780 році на території сучасного села сімейними козаками Полтавського полку було засновано хутір «Землянський». Назву село отримало за прізвищем поміщика Кобозєва, якому були даровані землі.

Фрагмент топографічної карти Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1865 року

 

Село Кобзівка Друга засноване як «зимівники» козаками Запорізької Січі. З 1734 року територія сучасного села Кобзівка Друга входила до складу земель Самарської паланки, а з 1768 року - Орельської паланки Запорізької Січі.
У другій половині  XVIII століття на території сучасного села сімейними козаками Полтавського полку було засновано Нижнєземлянські хутори.
У 1935 році при створені Зачепилівського і Кегичівського районів та адміністративного районування село Нижні Землянки відійшло до Красноградського району і отримало назву Кобзівка Друга, а село Верхні Землянки відійшло до Кегичівського району і частково зберегло стару назву – Землянки.
Селище Дружба засноване як «зимівники» козаками Запорізької Січі. З 1734 року територія сучасного селища входила до складу земель Самарської паланки, а з 1768 року - Орельської паланки Запорізької Січі.
У другій половині  XVIII століття на території селища сімейними козаками Полтавського полку було засновано «охочі хутори». Назву Ленінський селище отримало у 1924 році.
У 1922 році на основі хуторів було створено дитячу колонію, куди звозили дітей репресованих батьків з усіх радянських республік. У 1932 році аграрне господарство дитячї колонії отримало статус радгоспу.
Село Шкаврове засноване як «зимівники» козаками Запорізької січі та відновлене як «охочі хутори» сімейними козаками Полтавського полку в другій половині XVIII століття.
Село Одрадне засноване як «зимівники» козаками Запорізької січі та відновлено як «охочі хутори» сімейними козаками Полтавського полку в другій половині XVIII століття.
Село Новопавлівка засноване загоном калмиків Чугуївського кінно-козацького полку як сторожовий пост на «Муравському шляху» у 1788 році у зв'язку з російсько-турецькою війною 1787-1791 років. У документах цього полку зазначалося, що «військо, включаючи хрещених калмиків, яке збільшувалося з часом, нараховувало 22 тисячі осіб». 
Село, утворене сімейними калмиками, було перейменовано у 1800 році у Ново-Павлівку на честь імператора Павла I. Але, незважаючи на це, його стара назва - Калмиковка - часто використовувалася в офіційних джерелах, іноді з помилкою (переставлялися місцями літери «м» і «л» - «Комликовка» або додавалися літери - «Коломацкая»).

Фрагмент топографічної карти Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1869 року

 

У 1799 - 1801 роках у Колмиковці (Новопавлівці) проживало 230 осіб дорослого населення від 17 років.
Під час громадянської війни село стало місцем запеклих боїв частин Червоної армії з денікінцями. Тут поховані червоноармійці, розстріляні білогвардійцями влітку 1919 року.
15 жовтня 1922 року Постановою 3-ої сесії ВУЦВК «Про адміністративно – територіальний поділ УРСР» при встановленні території Костянтиноградського району була створена Ново-Павлівська сільська рада, до складу якої входили населені пункти сучасного Кобзівського старостинського округу.
У 1923 - 1924 роках на території сільскої ради було створено п’ять артілей, які у 1925 році об’єдналися в одне сільськогосподарське підприємство – «Червоний промінь».
У 1937 році бул утворено Кобзівську сільську раду у складі 3 сіл: Кобзівка перша, Кобзівка друга, Одрадівка.

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1941 року Генерального штабу Червоної армії (друге видання 1941 року)

 

У роки Другої Світової війни 86 жителів села воювали на фронтах, 54 з них загинули, 18 односельців нагороджені орденами і медалями.

Фрагмент німецької топографічної карти, скомпільованої на основі планіметричних матеріалів повітряних фотографічних зйомок 1943 року

 

У квітні 1962 року при формуванні Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області села Кобзівського старостинського округу увійшли до VIII-ї перспективної зони із центром у селі Новопавлівка.

Фрагмент схеми районного планування Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області 1962 року. VIII-а перспективна зона

 

При поновленні адміністративного районування в 1966 - 1967 роках Новопавлівська сільська рада була відновлена у складі з селами Кобзівського старостинсього округу.     
У 80-х роках ХХ століття у селі Новопавлівка в 160 дворах проживало 49 осіб, розташовувався клуб із залом на 120 місць, бібліотека з фондом книг 10,8 тисяч томів. До складу Новопавлівської сільської ради входили такі населені пункти: села Вільне, Кобзівка, Кобзівка друга, Одрадівка, Роздолля, Шкаврово, Ясна Поляна.
У травні 1992 року Новопавлівську сільську раду було розформовано і створено Кобзівську сільську раду у складі 3 сіл: Кобзівка перша, Кобзівка друга, Одрадівка.   
У 1994 році колгосп «Промінь» було реформовано в КСП «Промінь».     
Навесні 1996 року разом із власниками землі, що увійшли до складу КСП «Промінь», сільською радою були об'єднані громади сіл Новопавлівка та Шкаврове. 1 лютого 1997 року в результаті злиття КСП «Промінь» та КСП «Дружба» до складу сільської ради увійшли громади селища Ленінське і його відділення, колишнє село Терехове.    
У 2000 році колективне сільськогосподарське підприємство «Промінь» було реформовано в приватне аграрне орендне підприємство «Промінь».

 

МАРТИНІВСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ

Село Мартинівка засноване у 1754 році переселенцями з Правобережної України на землях, подарованих прапорщику Мартинову. Свою назву село отримало за прізвищем поміщика. У 1783 році в селі Мартинівка проживало 144 людини у віці від 17 років: 79 чоловіків та 65 жінок. У 1799 - 1801 роках у селі Мартинівка проживало 245 осіб. У 1904 році селяни села Мартинівка під керівництвом Л.Шевченка, В.Литвина, К.Спаса виступили проти поміщика. 15 жовтня 1922 року Постановою 3 сесії ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ УРСР» була визначена територія Костянтиноградського району, а на території сучасного Мартинівського старостинського округу були створені Вільховорізька сільська рада у складі сіл Вільховий Ріг, Кам'янка, Катеринівка та хутір Гадяч; Добреньківська сільська рада у складі сіл Мартинівка, Вознесенське, Добренька.
З початком Другої Світової війни на фронт пішли 72 жителя села Мартинівка, 46 із них полягли смертю хоробрих, 26 фронтовиків нагороджені орденами і медалями. За допомогу Червоній армії гітлерівці розстріляли 22 особи. В період німецько-фашистської окупації село було частково зруйновано, а у післявоєнний період відбудовано. З квітня 1962 року села Вільховорізької і Добреньківської сільських рад увійшли в ІХ-у зону перспективного господарства Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області з центром у селах Мартинівка, Наталине і Попівка. У 1967 році при відновленні адміністративного районування села Вільховорізької і Добреньківської сільських рад були об'єднані в одну Мартинівську сільську раду з центром в селі Мартинівка. У 80-х роках ХХ століття у селі Мартинівка у 131 дворі проживало 335 осіб, працював Будинок культури на 300 місць, бібліотека з фондом 10 тисяч томів, лікарня на 35 ліжок, два магазини, відділення зв'язку, була розташована центральна садиба колгоспу «Червона Україна», за якою закріплено 7540 Га земельних угідь, у тому числі 4805 Га орної землі.
Село Добренька засноване у 50 роках XVIII століття переселенцями з Правобережної України на землях, подарованих секунд-майору Мінстеру. У 1783 році в селі Добренька проживало 731 чоловік у віці від 17 років: 396 чо-ловіків і 335 жінок. У 1911 році на території села була побудована Земська школа. У 1922 році село Добренька стало центром однойменної сільської ради. В період німецько-фашистської окупації в селі Добренька діяв партизанський загін під командуванням С.Братчикова. В цьому селі фашисти розстріляли 54 радянських патріота.
Село Вознесенське засноване як село Потягівщина у 50 роках XVIII століття переселенцями з Правобережної України на землях, подарованих поручику Павлову. У 1783 році в селі Потягівщина проживало 316 осіб у віці від 17 років: 175 чоловіків та 141 жінка. У 1793 році в селі Потягівщина новим поміщиком - статським радником Олексієм Михайловичем Мартиновим було побудовано цегляну Вознесенську церкву, на честь якої село отримало свою нову назву - Вознесенське. У 1890 році територія церкви складала 33 десятини (десятина = 1,0925 Га), на яких, крім храму, розташовувалися дерев'яна дзвіниця, два будинки для притчі та парафіяльне училище. Службу в храмі несли священик Василь Андрійович Кам'янецький, псаломщики Федір Олексійович Воблий та Яків Олексійович Ольшанський. У 1902 році на кошти поміщика Івана Пилиповича Попова церкву було утеплено, а дерев'яну дзвіницю оновлено і прибудовано до кам'яної будівлі храму. Територія церкви в 1902 році зросла на 2245 квадратних сажнів (квадратний сажень = 4,5522 м2), на яких розташовувалися церковні сторожка і бібліотека, 2 земські школи та 3 будинки для квартир притчі. Службу в храмі несли священик Микола Васильович Єфремов, псаломщики Микола Васильович Копиця і Микита Минович Гуділов, церковний староста селянин Яків Іванович Сердечний. Прихід складався з жителів сіл Мартинівка, Добренька, Кам'янка, Катеринівка, Вільховий Ріг та Вознесенське в кількості 1531 чоловіків і 1515 жінок. У 1912 році службу в храмі несли священик Петро Олексійович Шереметинський; псаломщик Симон Костянтинович Ясніков, церковний староста Роман Стефанович Золотухін. Прихід складався з 11 осіб привілейованого стану, 30 міщан, 3265 селян. У 1939 році церкву було зруйновано.
Село Вільховий Ріг засноване як поселення Вільхівка у 50 роках XVIII століття козаками з Правобережної України на землях, подарованих бригадиру Лалошу. У 1783 році в селі Вільхівка проживало 457 осіб у віці від 17 років: 240 чоловіків та 217 жінок. У 1908 році в селі Вільховий Ріг була побудована земська школа.
Село Кам’янка засноване у 50 роках XVIII століття сімейними козаками Полтавського полку як село Кам’яне.
Село Гадяч засноване у 50 роках XVIII століття сімейними козаками Полтавського полку як хутір.
Село Катеринівка було засноване у 50 роках XVIII століття сімейними козаками Полтавського полку як село Малолітня. 10 квітня 1996 року рішенням Мартинівської сільської ради село Катеринівка було виключено з облікових даних, а три садиби жителів, які залишилися, депутати приєднали до села Гадяч.

Фрагмент топографічної карти Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1865 року

 

 

Мапа. Села Костянтиноградського повіту на мапі Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1869 року

 

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1941 року Генерального штабу Червоної армії (друге видання 1942 року)

 

Фрагмент німецької топографічної карти, скомпільованої на основі планіметричних матеріалів повітряних фотографічних зйомок 1943 року

 

ПЕТРІВСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ

Село Петрівка засноване у 1682 році козаками Брацлавського полку під захистом Війська Запорізького. Війни з 1672 по 1676 роки між польською і турецькою арміями змусили багатьох сімейних козаків переселитися з Брацлава на вже заселені місця Лівобережжя. Під захистом козаків Запорізької Січі козаки Брацлавського полку в 1682 році заснували поселення. За свідченнями Боплана, на той час у річці Берестовій, Орелі та Берестовеньці було багато риби. Рибальство стало важливим засобом існування козацьких сімей. Своє поселення назвали вони на честь Святого апостола Петра – захисника рибалок, одного із найбільш шанованих християнських Святих серед козаків. Із заснуванням села у Петрівці була побудована дерев'яна церква Зішестя Святого Духа.
Із 1764 року до 1796 року сучасна територія села Петрівки входила до складу Іванівської сотні Донецького пікінерського полку.
У 1775 році парафія церкви Зішестя Святого Духа становила сто п'ятдесят сім дворів, службу в храмі ніс священик Іоанн Понамарьов.
У 1783 році в селах Петрівка і Попівка проживало 1988 осіб у віці від 17 років: 1020 чоловіків та 968 жінок.
31 жовтня 1866 року замість старої будівлі церкви Зішестя Святого Духа, яка стала непридатною, у селі Петрівка було побудовано нову дерев'яну будівлю церкви Успіння Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії в одному зв'язку з дзвіницею. Церква розташовувалася на земельній ділянці розміром 1/3 десятини (3641,8м2). На прилеглих 112 десятинах розмістилися садиби, будинки священиків і школа. Службу в церкві несли священики Гаврило Семенович Михайлівський та Іван Андрійович Кам'янецький, псаломщики Григорій Михайлович Голобородько та Іван Максимович Сулятицький. У 1912 році службу в храмі несли священики Іван Андрійович Каменецький та Дмитро Максимович Лісовський, псаломщик-дяк Костянтин Іванович Воблий, Костянтин Іванович Сулятицький, заштатний псаломщик Іван Максимович Сулятицький; церковний староста – селянин Іван Мефодійович Щербина. Прихід складався з жителів 4 сіл: 25 осіб привілейованого стану, 112 державних селян і 5937 селян.
У квітні 1917 року в селі відбувся виступ селян проти поміщика під керівництвом більшовика-матроса Р.Пересади.
У період австро-німецької окупації села у вересні 1918 року в Петрівці було організовано партизанський загін, який пізніше увійшов до складу 2-ї бригади Харківської групи військ. Для боротьби з контрреволюцією було створено окремий загін на чолі з головою ревкому більшовиком С.Чернушенко.
15 жовтня 1922 року Постановою 3-ої сесії ВУЦВК «Про адміністративно - територіальний поділ УРСР» при встановленні території Костянтиноградського району було створено Петрівську сільську раду.
У 1922 році в Петрівці була організована перша комуна «Червона армія», її очолив Р.Пересада.
У 1929 році були організовані перші колгоспи в селах Петрівка («Серп і молот») і Лип'янка («Нове життя»). У 1930 році на території сільської ради були створені ще три колгоспи: «Незаможник», ім. Чубаря, ім. Чапаєва. 

Мапа. Села Костянтиноградського повіту на мапі Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1869 року

 

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1941 року Генерального штабу Червоної армії (друге видання 1942 року)

 

Фрагмент німецької топографічної карти, скомпільованої на основі планіметричних матеріалів повітряних фотографічних зйомок 1943 року

 

На фронтах Другої Світової війни воювали 396 жителів села, з них 246 полягли смертю хоробрих, 231 воїн нагороджений орденами і медалями за подвиги, здійснені в боях.
В 1950 році колгоспи, розташовані на території сільської ради, були об'єднані в один - «Серп і молот».
Із квітня 1962 року під час «хрущовської реформи» населені пункти Петрівської сільської ради увійшли в Х-у зону перспективного господарства Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області з центром у селі Петрівка. 

Фрагмент схеми районного планування Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області 1964 року. Х-а перспективна зона

 

У 1964 році населені пункти Петрівської сільської ради - села Петрівка, Лип'янка і селище Балки - налічували 988 дворів із населенням 2847 чоловік, із них 1169 чоловіків і 1678 жінок.
При поновленні адміністративного районування в 1967 роках Петрівська сільська рада була відновлена у післявоєнних межах.   
У 80-х роках ХХ століття у селі Петрівка в 732 дворах проживало 2790 осіб, розташовувався клуб на 600 місць, бібліотека з фондом 6,8 тисяч томів, середня школа, збудована у 1961 році, в якій навчалося 330 учнів і працювало 25 учителів, 5 магазинів, центральна садиба колгоспу «Серп і молот», за яким закріплено 6518 Га землі, в тому числі 4786 Га орної.

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1987 року Генерального штабу (видання 1991 року)

 

Село Лип'янки засноване у 1908 році заможними селянами, що заселяли Липову балку в пошуках родючих земель.
Селище Балки засноване у 1936 році при будівництві бази п/я № 4 для зберігання хлібопродуктів. Першими поселенцями були приїжджі будівельники - переселенці з сіл Петрівка, Попівка, Соснівка, Березівка.
Під час гітлерівської окупації селище майже повністю було зруйновано. Після війни база отримала назву п/я № 115, а у 1961 році – хлібна база № 80. За період із 1946 по 1962 роки селище було відбудовано. У 1963 році у Балках проживало 412 осіб, які мешкали в 112 домоволодіннях, із них 220 жінок і 192 чоловіків. До дитячого садка ходило 44 дитини, у 8-річній школі 160 учнів навчали 11 учителів.

 

ПОПІВСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ

Село Попівка засноване в 1758 році священнослужителями. Свою назву село отримало від розмовної назви служителя церкви. Населення «Попівського хутора» швидко зростало за рахунок вільних військових поселенців.
Із 1734 року територія сучасного села Попівка входила до складу земель Самарської паланки, а з 1768 року – Орельської паланки Запорізької Січі.
У 1783 році в селі Попівка та селі Петрівка проживало 1988 осіб у віці від 17 років: 1020 чоловіків та 968 жінок.
У 1793 році в селі Попівка була побудована дерев'яна Миколаївська церква.
В 1799 - 1801 роках у селі Попівка проживало 178 чоловіків у віці від 17 років. У 1845 році в селі було 45 хат, в 1864 році в селі налічувалося 1656 жителів.
У 1861 році Миколаївська церква була перебудована, а у 1881 році до неї була прибудована дзвіниця. У 1890 році біля Миколаївської церкви розташувався будинок для псаломщиків. Службу в храмі несли священик Яків Михайлович Демяновський, псаломщики Петро Михайлович Полянський, Іван Федорович Ільяшевич.
У 1893 році дяк Запорожченко Вавило Захарович відкрив у селі церковноприходську школу, в якій навчалося 25 дітей. У 1902 році на території храму (площею 123 десятин) розташувалися церковна бібліотека, церковноприходська школа і будинок для псаломщиків. Прихід складався з 1324 чоловіків і 1319 жінок. Крім громади села Попівки, в прихід входили громади сіл Богородичне та Олександрівка. При священикові В.Демяновському, службу в храмі несли псаломщики Вавило Захарович Запорожченко, Микола Андрійович Верховський. Церковним старостою був Іван Юхимович Шевцов.
У 1902 році в селі Попівка була відкрита земська школа, в якій навчалося 80 учнів.   
У 1912 році церковний прихід складався з 3200 селян двох сіл. Службу в храмі несли священик Митрофан Васильович Людкевич, заштатний священик Яків Михайлович Демяновский, псаломщики Макарій Іванович Педаш і Микола Андрійович Верховський. Церковним старостою був селянин Андрій Павлович Гнатенко. 
У 1914 році в селі Попівка було відкрито земське училище, сьогодні це одна з будівель Попівської школи.
У дореволюційній Попівці було 4 лавки, олійниця, паровий млин, 23 вітряка. Останній вітряк було зруйновано в 1961 році.
У 1917 році в Попівці налічувалося 700 дворів.
Постановою 3 сесії ВУЦВК від 15 жовтня 1922 року «Про адміністративно-територіальний поділ УРСР» при визначенні території Костянтиноградського району було створено Попівську сільську раду.
У 1929 році на території Попівської сільської ради був створений колгосп «Червоний партизан», головою якого було обрано Гната Олексенка. В колгоспі було 30 коней, 7 борін, 1 корова. У 1930 році в колгосп прибуло 3 трактори. У 1933 році було створено колгосп «8 Березня».
У 1941 році Попівська сільська рада складалася з громад селища залізничної станції Розжив’ївка, селища залізничної станції Балки, хутора Маховик з адміністративним центром у селі Попівка.
В 1950 році колгоспи «Червоний партизан» і «8 Березня» були об'єднані в артіль «8 Березня», головою якої було обрано Шостя Максима Івановича.
З квітня 1962 року в ході «хрущовської реформи» населені пункти Попівської сільської ради увійшли до ХІ-ї зони перспективного господарства Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області з центром у селах Попівка, Наталине та Мартинівка.
У 1964 році в селі Попівка були побудовані дитячий садок та фельдшерсько-акушерський пункт. У дореволюційній Попівці єдиним лікарем був Гнат Сергійович Яременко, який у царській армії служив ветеринарним лікарем.

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1987 року Генерального штабу (видання 1991 року)       

 

При поновленні адміністративного районування у 1967 році села Попівка і Маховик увійшли до Наталинської сільської ради.
В 1992 році при реорганізації Наталинської сільської ради та ліквідації Новопавлівської сільської ради було відновлено Попівську сільську раду у складі сіл Маховик, Ясна Поляна, Вільне, Роздолля, Новопавлівка і Шкаврове, з центром у Попівці.
У 1995 році села Шкаврове і Новопавлівка були виведені з Попівської сільської ради та введені до Кобзівської сільської ради.
Село Маховик засноване у другій половині XVIII століття як «охочі хутори» вільними військовими поселенцями. Свою назву хутір отримав від прізвища одного з перших поселенців - «Махова». Статус села Маховик отримав у 1992 році при відновленні Попівської сільської ради, до цього хутір територіально входив до села Попівка.
Село Вільне засноване у 1928 році під час переселення розкуркулених селян на землі, що до революції належали поміщику Глєбову та його синам Івану і Платону.
Село Роздолля засноване у 1924 році під час переселення розкуркулених селян на землі, що до революції належали поміщику Глєбову та його синам Івану і Платону. 1 вересня 1927 року в селі була відкрита школа.
Село Ясна Поляна засновано в 1926 році під час переселення розкуркулених селян на землі, що до революції належали поміщику Глєбову та його синам Івану і Платону. Сьогодні в селі Ясна Поляна в будинку поміщиків Глєбових розташована Роздольська школа.

 

СОСНІВСЬКИЙ СТАРОСТИНСЬКИЙ ОКРУГ

Село Соснівка засновано в 1764 році підполковником Курського гусарського полку фон Циглером на землях дарованих йому. Свою назву село отримало за прізвищем засновника Циглерівка, у 1944 році село було перейменовано в Соснівку.
Село Березівка засновано у 1764 році полковником Донецького пікінерського полку Олексієм Алимовим на дарованих йому землях.
У 1764 році Катеринінська провінціальна канцелярія, що містилася при Бєльовській фортеці, відвела вільні землі німцю фон Циглеру та вихідцю з кримських татар Олексію Алимову. Нових землевласників зобов’язали заснувати села і заселити їх вільними людьми. Село, в якому була розміщена садиба Алимова, було названо Алимівкою, іншу частину - Березівкою. За переказом, Алимов виграв Циглерівку в карти і передав її у спадщину своїй дочці, а синові, прем'єр-майору Алимову, дарував Березівку.
У 1765 році в Березівці було побудовано Троїцьку церкву, у 1775 році службу в храмі несли священики Іван Мокренський і Павло Роговенко, прихід налічував сорок чотири двори. У 1795 році було прибудовано дзвіницю. 

Мапа. Села Костянтиноградського повіту на мапі Полтавської, Харківської та Катеринославської губерній 1869 року

 

У 1783 році у Циглерівці на 1800 десятинах землі проживало 439 осіб у віці від 17 років: 243 чоловіків та 196 жінок. У Березівці на 6100 десятинах землі проживало 458 осіб у віці від 17 років: 255 чоловіків та 203 жінки.
Дочка Алимова стала дружиною офіцера Якова Ламберта. Брати Моріц, Карл і Яків Ламберти - французькі дворяни. У період французької буржуазно-демократичної революції 1789 - 1794 років емігрували у Росію і поступили на військову службу в царську армію. Яків Ламберт дослужився до звання таємного радника і сенатора. Цікава біографія Карла Ламберта, героя Вітчизняної війни 1812 року. Як і його батько - маркіз Генріх-Іосиф, який помер у 1808 році, та брат Моріц, Карл досяг високих чинів на службі в російській армії. Із  початку війни 1812 року став на чолі кавалерійського корпусу, за мужність у боях із противником удостоєний золотої шаблі з перлинами, а згодом одержав звання генерал-лейтенанта. Ось як згадує про Ламберта у своїх «Записках» сучасник Іван Павловський: «Він був одним із видатних кавалерів, генералів епохи, поєднував у собі особисту хоробрість, велику розпорядливість, винахідливість, енергію, сміливість дій і вірний стратегічний окомір. Красень у молодості, версальський царедворець, ввічливий, доступний і щедрий, любимий і військовими, і селянами Циглерівки, яким щедро благодіяв…». Останні роки життя герой війни 1812 року провів у маєтку свого брата Якова і помер у чині генерал-лейтенанта від інфатилії 30 травня 1843 року, як було написано в епітафії - «змучений кулями і старістю».
У 1861 році генерал-ад'ютанту графу Йосипу Карловичу Ламберту належало 19600 десятин землі в селі Циглерівка, його батько Карл Карлович Ламберт у цей час був намісником Царства Польського, де помер у 1865 році.
У 1875 році в Циглерівці було побудовано муровану Софіївську церкву, в одному зв'язку з кам'яною дзвіницею. 
В 1879 році зі смертю останнього власника земель в селі Циглерівка Йосипа Карловича рід Ламбертів перетнувся. У цьому ж році на кошти графині Ламберт була побудована кам'яна каплиця на парафіяльному цвинтарі.
Із 1880 року в маєтку Циглерівка (територією в 14122 десятин 575,75 квадратних сажня), який належав великому князю Михайлу Миколайовичу Романову, розташовувався найбільший в Російській імперії кінний завод.
У 1890 році на території Софіївського храму на 120 десятинах розташовувалися земська школа та будинок священика з садибою ½ десятини. Службу в церкві несли священик Василь Ілліч Писаревський, псаломщики Костянтин Васильович Беланівський і Михайло Іванович Веніамінов.
У 1902 році на території Софіївського храму на 120 десятинах розташовувалися школа, церковна бібліотека, будинок для квартир псаломщиків. Службу в церкві несли священик Василь Ілліч Писаревський, псаломщики Яків Олексійович Ольшанський і Костянтин Васильович Беланівський. Церковним старостою був  селянин Каленик Родіонович Троян. Прихід храму складався з 636 чоловіків і 599 жінок.
У 1902 році в селах Соснівка та Березівка був недорід і голод. Відбулися селянські заворушення. На спроби голодуючих забрати у поміщика хліб влада відповіла жорстокою розправою. У 1905 році біднота знову піднялася на боротьбу, але і цей виступ було придушено.
У 1912 році у Софіївській церкві з приходом 1572 особи селянського стану службу несли священик Василь Ілліч Писаревський, псаломщик Афанасій  Гаврилович Мироненко. Церковним старостою був Данило Лук'янович Корівка.
15 жовтня 1922 року постановою ІІІ сесії ВУЦВК від «Про адміністративно-територіальний поділ УРСР» було встановлено територію Костянтиноградського району, у складі якого серед 18 сільських рад було створено Березівську та Циглерівську.  
У 1929 році на території Березівської сільської ради на основі комнезаму було створено колгосп «На світлий шлях», головою якого обрали Затулу Михайла. В грудні 1930 року було створено колгосп «Червоні лани», головою якого обрали Діденка Михайла Федоровича.     
У роки Другої Світової війни на фронтах воювали 152 жителя села, з них 102 полягли смертю хоробрих, 53 фронтовика нагороджено орденами і медалями.
В період окупації гітлерівці закатували і розстріляли 64 людини, вивезли на каторгу до Німеччини 67 юнаків і дівчат, спалили 93 житлових будинки, 6 господарських приміщень колгоспу.

Мапа. Села Красноградського району на мапі 1941 року Генерального штабу Червоної армії (друге видання 1942 року)

 

Фрагмент німецької топографічної карти, скомпільованої на основі планіметричнихматеріалів повітряних фотографічних зйомок 1943 року

 

Після звільнення території Соснівської сільської ради від німецько-фашистських загарбників відновила роботу семирічна школа, було створено два колгоспи: «14 - річчя Жовтня», який очолив Ворошилов, і «Спільна праця», який очолив Овсяніков. У 1948 році колгоспи були об'єднані в один під назвою «14-річчя Жовтня», головою якого обрали Михайла Сергійовича Кудрю.
20 червня 1950 року колгоспи «На світлий шлях» і «Червоні лани» були об'єднані в колгосп «Перше травня» на чолі з М.Переходою.
28 серпня 1959 року колгосп «14-річчя Жовтня» було приєднано до колгоспу «Перше травня», головою колгоспу було обрано А.Резниченка.
Із квітня 1962 року села Соснівка та Березівка увійшли до ХVII-ї зони перспективного господарства Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області з центром у селі Березівка.

Фрагмент схеми районного планування Красноградського сільського району в межах виробничого колгоспно-радгоспного управління Харківської області, 1964 року. ХVII-а перспективна зона

 

У 1967 році при поновленні адміністративного районування села Соснівка та Березівка були об'єднані в Соснівську сільську раду з центром у селі Соснівка. В кінці 60-х років поряд з індивідуальним будівництвом проводилося будівництво житла в колгоспі та об'єктів соціально-культурної сфери: ФАПу, клубу, Будинку культури.
У 80-х роках ХХ століття у селі Соснівка у 263 дворах проживало 695 осіб, працював Будинок культури на 240 місць, бібліотека з фондом 3,5 тисяч примірників, 4 магазини, медичний пункт, відділення зв'язку; була розміщена центральна садиба колгоспу «Перше травня», за яким було закріплено 6276 Га угідь, у тому числі 4560 Га орної землі. У селі розташовувалася 9-річна школа, де навчалося 69 учнів, працювало 9 учителів.   
У 1986 році відкрила свої двері для учнів нова двоповерхова середня школа.
У 1994 році колгосп було реорганізовано у КСП «Перше травня», головою було обрано С.Литвина. У 2000 році КСП було реформовано: СТОВ «Світанок» на чолі з В.Біляком, ПСП «Дружба» на чолі з С.Литвином, ПСП «Овочева фабрика» на чолі з М.Рубаном, ДСП «АФН-Красноград» на чолі з М.Олексенко.

​​​​​​